Зроблені заходи дозволили нацистам діяти напористо. Німеччина стала домагатися рівних можливостей в області озброєнь. Питання це обговорювалося у рамках Конференції з роззброєння. Вимоги Берліна зустріли відсіч західних держав. У відповідь німецька сторона розгорнула пропагандистську кампанію під гаслом боротьби з дискримінацією Німеччини у світовій політиці. 14 жовтня 1933 р. уряд Гітлера заявив про припинення своєї участі в роботі Конференції з роззброєння, а 19 жовтня Німеччина вийшла з Ліги націй.
Позиція Німеччини, хоча і не цілком, була підтримана Італією. Між Римом і Берліном були встановлені тісніші дипломатичні контакти, став розвиватися політичний діалог. На відміну від Німеччини уряд Муссоліні не пішов на розрив стосунків з Лігою націй. Проте воно знизило статус свого представника на Конференції з роззброєння - з повноправного учасника Італія перетворилася на спостерігача. У Європі став фактично складатися своєрідний неформальний блок "ревізіоністських" держав, за формуванням якого із співчуттям і інтересом спостерігала ще одна, азіатська, "ревізіоністська" держава - Японія.