Іспанська війна співпала з наростанням політичного терору в СРСР. У 1937 р. на лютнево-березневому пленумі центрального комітету ВКП(б) було прийнято сталінське теоретичне положення про те, що у міру зміцнення позицій соціалізму в СРСР класова боротьба в країні загострюватиметься. Ця теза послужила концептуальним обрамленням лінії на використання насильства для усунення політичних супротивників Сталіна. У країні стали знищуватися будь-які соціальні і інтелектуальні сили, здатні стати носіями інакомислення. Початок війни Японії проти Китаю в липні 1937 р. посилив ситуацію, посиливши в радянському суспільстві атмосферу надзвичайлівки і страху перед "близькою війною".
У 1936-1938 роках в СРСР пройшли показові процеси по звинуваченнях в злочинах проти "соціалізму". Вони проходили з грубими порушеннями законності. Матеріали справ, як це було встановлено у кінці 80-х років, були повністю сфабриковані. Практично усі обвинувачені у справах тих років були фізично знищені. Із-за побоювань Сталіна відносно можливої опозиції з боку військових були знищені кращі військові кадри вищої (маршали М. Н.Тухачевский і В. До.Блюхер) і середньої ланки. Це завдало колосального удару по боєздатності Червоної Армії (ця назва зберігалася до 1946 р.). З 733 вищих командирів і політробітників Червоної Армії від маршала до комбрига було розстріляно 579. Всього в армії репресії торкнулися 35 тис. чоловік. У країні виникла нестача кваліфікованих військових фахівців. Некомплект комскладу (починаючи від лейтенантів) склав 34,7%.
Репресії і терор поширювалися на представників комуністичної еліти інших країн, які роками і десятиліттями жили в Москві за рахунок СРСР, працюючи в апараті Комінтерну або виконуючи інші функції по керівництву компартіями своїх країн з Москви. У ці роки в СРСР були розстріляні керівники компартій Австрії, Угорщини, Німеччини, Латвії, Польщі, Румунії, Фінляндії, Естонії, Югославії. Вони були звинувачені в антирадянській діяльності і роботі на іноземні розвідки.
Усе це мало, з міжнародної точки зору, як мінімум два наслідки. По-перше, за Радянським Союзом закріпилася репутація нестабільної держави. У євроатлантичних країнах склався консенсус відносно неможливості підтримувати дружні стосунки з радянським режимом. По-друге, в зарубіжних оцінках боєздатності СРСР встановилися скептичні думки об цінності Радянського Союзу як військового союзника. Після розгрому військових і військово-інженерних кадрів в СРСР у Великобританії союз на СРСР зважав безглуздим і непосильним тягарем. З урахуванням її думки Франція продовжувала коливатися в питанні заключення військової конвенції з Радянським Союзом. Низької думки про можливості Червоної Армії були і німецькі фахівці.