Держави Антанти не без підстав побачили в Декреті про світ загрозу порушення Угоди і Декларації 1914 і 1915 р. про неукладення сепаратного миру, тим більше що вже 6 (19) листопада 1917 р. головнокомандувач російською армією генерал Н.Н.Духонин отримав від більшовицького уряду наказ негайно запропонувати перемир'я усім державам, що брали участь у світовій війні. Майже одночасно нота з пропозиціями аналогічного змісту була вручена послам країн Антанти в Росії 9 (22) листопада.
Після відмови Духонина підкорятися наказу він був зміщений, і радянський уряд почав переговори з Німеччиною самостійно, спираючись на підтримку з боку солдатських мас, які по заклику більшовиків стали брати владу в місцях своєї дислокації. Союзні держави розгублено спостерігали за тим, що відбувається.
Центральні держави, навпаки, відразу оцінили перспективність сепаратного миру з більшовиками, і 14 (27) листопада 1917 м. Німеччина виразила згоду вступити в мирні переговори. Цього ж дня Раднарком повторно направив країнам Антанти свої пропозиції взяти участь в мирній конференції. Відповіді на це звернення як і на попереднє і наступне теж не послідувало. У цих умовах більшовики прийняли рішення піти на перемир'я з Німеччиною.
Місцем проведення переговорів про перемир'я був обраний Брест-Литовськ, де розташовувалося командування німецькими військами на Східному фронті. Радянську делегацію очолював А.А.Иоффе (давній соратник Л.Д.Троцкого). На чолі німецької делегації стояв генерал М. Гофман.
Намір більшовиків вести переговори на основі принципів, викладених в Декреті про світ, був формально прийнятий до відома протилежною стороною. Але реально німецька сторона вважала за краще розглядати лише військові і територіальні проблеми. Робота делегацій з перервою тривала з 20 листопада (3 грудня) по 2 (15) грудня 1917 р. Сторони досягли тимчасової угоди про припинення військових дій строком на 28 днів.