Разом з Україною велике значення радянська делегація надавала майбутньому околичних провінцій колишньої Російської імперії. У перші ж дні після відновлення роботи конференції було запропоновано обговорити територіальні питання. Основні розбіжності торкалися Польщі, Литви і Курляндии. 30 грудня 1917 р. (12 січня 1918 р.) більшовики сформулювали свої вимоги із спірних питань. Вони наполягали, щоб Німеччина і Австро-Угорщина підтвердили відсутність у них намірів відторгнути від Радянської Росії які б то не було території колишньої Російської імперії. Було ясно заявлено, що принцип самовизначення може бути здійснений відносно цих земель тільки в умовах повної політичної свободи, виведення іноземних військ і відсутності якого-небудь тиску ззовні. Причому рішення про самовизначення повинне прийматися тільки на основі всенародного референдуму.
Німецька сторона, повторюючи своє колишнє розуміння ситуації, відхилила пропозиції більшовиків, вказавши на те, що усі ці території і області не мають власних органів державної влади і безпосередньо управляються Німеччиною. Незважаючи на украй скрутне внутрішнє становище країн австро-германского блоку, вони упевнено перейшли до жорсткої наступальної тактики переговорів і пред'явили 5 (18) січня 1918 р. свої умови врегулювання. Представлена австро-германским планом "лінія Гофмана" відрізувала від колишньої Російської імперії територію понад 150 тис. кв. верст. По той бік межі виявлялися колишнє Царство Польське, Литва, частини Білорусії, України, Естонії і Латвії. Німеччина отримувала контроль над Моонзундскими островами і Ризькою затокою. Більшовики знову заявили про необхідність перерви в засіданнях строком на десять днів.