В процесі розпаду Австро-Угорщини у кінці жовтня 1918 р. у Львові, адміністративному центрі Східної Галіції, що входила в австро-угорські володіння, була утворена Українська національна рада на чолі з Е.Петрушевичем. 9 листопада 1918 р. рада оголосила про створення Західно-Української Народної Республіки і сформувала її уряд - Державний секретаріат.
Проте нова республіка миттєво виявилася у стані війни з Польщею. Поляки складали більшість населення у Львові, хоча в сільських районах переважали українці. Поляки рахували Львів за традицією одним з важливих історичних і культурних міських центрів Польщі. Керівники польського національного руху у Варшаві вимагали приєднання до Польщі усіх земель, які вони вважали історично польськими територіями. Зі свого боку національний рух українців в Східній Галіції, що давно домагалося самовизначення і від Австро-Угорщини, і від Росії, і, звичайно, від Польщі, вимагало визнати незалежність Східної Галіції як української держави. Польща була категорично проти приєднання Галіції до України. У листопаді 1918 р. уся провінція була окупована військами Пилсудского. Переслідувати відступаючу західноукраїнську армію польські війська не стали, оскільки їх чекали війни на кордонах з Німеччиною і Чехословаччиною.
Військові формування ЗУНР, що відійшли на схід, з'єдналися з силами Петлюры. У січні 1919 р. вигнаний з Львова західноукраїнський уряд, що влаштувався в номінально підконтрольній Директорії Подолии (р. Станіслав, впосл. Івано-Франківськ) заявило про приєднання ЗУНР до України і визнало верховенство уряду Директорії. Намагаючись примирити ворогуючі сторони, 19 березня 1919 р. Вильсон, Клемансо і Орландо направили телеграму польській і західноукраїнській владі з пропозицією припинити військові дії на фронті Галицийском і укласти перемир'я, узявши за основу розмежування існуючі лінії фронту. Державний секретаріат відповів згодою, але польська сторона - відмовою.
Польська влада вирішила обійти українських націоналістів і вступила в переговори з більшовицьким урядом України, що ненадовго встановив владу в Києві. У травні 1919 р. "через голову" уряду ЗУНР і Директорії польська влада підписала перемир'я з українським радянським урядом, згідно з яким демаркаційна лінія між Польщею і Україною в Східній Галіції повинна була пройти по р. Збруч. Таким чином, більшовики поступилися Польщі не лише Східною Галіцією, але і Західну Подолию, погодившись на проведення межі набагато східніше за лінію, за яку польські війська відтіснили формування ЗУНР в 1918 р.
Встановлений силою контроль Польщі над Східною Галіцією привів до виникнення в цій провінції глибокого внутрішнього конфлікту між українцями і поляками, який придбав криваві форми в роки руйнування Польської держави в 1939 р. Права Польщі на західноукраїнські землі і західними державами визнавалися з великими обмовками. Від Польщі вимагали надати українцям автономію, обговорювався і питання про видачу Варшаві мандату Ліги націй на тимчасове управління провінцією строком на 25 років. Задовільного міжнародно-правового дозволу ця проблема так і не отримала. Польський уряд утримував контроль над Східною Галіцією до початку Другої світової війни.