Росія не брала участі в Паризькій конференції. У країні повним ходом йшла громадянська війна, результат якої не був зумовлений і міцність уряду більшовиків не була очевидна. Крім того, до моменту відкриття конференції на російській території в різних районах знаходилися британські, французькі і японські війська, а в східних регіонах тривав заколот чехословацького корпусу.
Усередині Антанти, особливо в перші місяці роботи конференції, не було єдності відносно перспектив стосунків з Радянською Росією. Франція вважала необхідним посилити військовий тиск на більшовиків. Позицію Парижу підтримувала Італія. Але Великобританія, як в до німецькому питанні, побоюючись надмірного посилення французького впливу на континенті, закликала до обережності, зустрічаючи в цьому доброзичливу підтримку США. За наполяганням англо-саксонских держав в січні 1919 р. союзники виступили з пропозицією скликати на островах Принців в Мармуровому морі конференцію союзників за участю усіх урядів, що фактично діяли на той час на російській території. З цієї ініціативи, як і з місії американського спеціального представника Уильяма Булліта, що послідувала за нею, нічого не вийшло (див. гл. 3 справжні томи).
Проте, усі документи версальського врегулювання резервували можливість майбутнього окремого врегулювання стосунків з Росією. З великою обережністю великі держави підходили до визначення меж Росії з її новоутвореними сусідами. Версальське врегулювання само по собі не було спрямоване проти Росії. Навпаки, воно вказувало на заклопотаність Антанти і США майбутнім своїх стосунків з Росією і на розуміння неможливості побудувати міцний міжнародний порядок без підключення до нього Росії як найбільшої євразійської держави. Досить обережно поводилися держави, зокрема, при обговоренні питань про межі Польщі і країн Прибалтики. Не бажаючи запрошувати на обговорення делегатів більшовиків, держави залучали до них російських представників колишніх урядів - колишнього міністра закордонних справ імператорської Росії С. Д.Сазонова, колишнього посла Тимчасового уряду в Парижі В. А.Маклакова та ін. Були особливо обумовлені у Версальському договорі і права Росії на отримання в майбутньому реституцій з Німеччини.
З лютого 1919 р. у позиції великих держав відносно Росії намітився новий поворот. Остаточно відмовившись від розрахунків на конструктивний діалог з більшовиками, держави прийняли рішення активізувати тиск на них. Проте при цьому держави Антанти визнали необхідним припинити своє безпосереднє втручання в російські справи, повністю вивести контингенти з російської території і одночасно істотно збільшити допомогу антибільшовицьким силам усередині Росії, а також її країнам-сусідам.