У інструкціях князеві А.С. Меньшикову, призначеному надзвичайним і повноважним послом в Стамбул, канцлер Нессельроде писав: Розпад Оттоманської імперії став би неминучим при першому ж серйозному зіткненні з нашою зброєю. При цьому Меньшикову дали зрозуміти, що в Зимовому палаці на нього не розсердяться, якщо в результаті його дипломатичних дій послідує російсько-турецька війна.
Зрозуміло, в цих умовах новий російський посол був готовий зачитувати ультиматуми, а не вести переговори. Він зажадав від султана (24 (12) березня 1853 р.) беззастережного, оформленого як міжнародно-правовий документ, визнання за Росією права на заступництво не лише православної церкви, але і православних підданих султана. Тим самим Микола фактично ставав другим турецьким султаном.
За порадою британського посла, лорда Стрэтфорда-Редклиффа турки пішли на поступки Меньшикову з питання про святі місця. Проте російський посол, бачить, що привід для подальшого конфлікту з Портой зникає, розкрив карти, зажадавши в ультимативному порядку вимогу про договір султана з російським імператором відповідно до ноти від 12 березня. Після того, як ця вимога була відхилена, Меньшиков 21 травня оголосив про те, що перериває стосунки з Портой, і покинув Константинополь.
За порадою Стрэтфорда султан 4 червня видав маніфест, в якому урочисто гарантувалися права і привілеї християнських церков, але особливо права і привілеї православної церкви. У відповідь Микола видав свій маніфест про те, що він, як і його предки, повинен захищати православну церкву в Туреччині, і що для забезпечення виконання турками колишніх договорів, нарушаемых-де султаном, цар змушений зайняти дунайські князівства (Молдавію і Валахию). 21 червня російські війська перейшли річку Лозина і вступили в Молдавію. Але ні Росія, ні Туреччина не оголошували доки війни.