Між тим японська експансія на Тихому океані розширювалася. Здолавши спокусу напасти на Радянський Союз, ослаблений війною з Німеччиною (окупація радянського Далекого Сходу не обіцяла особливих економічних вигод), Японія просувалася на південь.
Американо-японські переговори зайшли в безвихідь. При цьому Черчіль, Чан Кайши, а також голландське і австралійське уряди чинили посильний тиск на Вашингтон з тим, щоб змусити його посилити свою позицію на переговорах. Рузвельт коливався, побоюючись бути втягнутим у війну на Тихому океані. Врешті-решт, проте, він дійшов висновку, що необмежена експансія Японії на Тихому океані нетерпиміша: вона підривала життєві інтереси Сполучених Штатів і міняла глобальну обстановку у світі на користь держав осі.
26 листопада 1941 м. Вашингтон представив Японії документ з десяти пунктів, що носив форму ультиматуму. У нім, зокрема, від Японії вимагалося вивести усі війська з Китаю і Індокитаю і відмовитися від підтримки в Китаї будь-якого іншого уряду, окрім уряду Гоміньдана із столицею в Чунцине. Відповіддю Токіо було масоване бомбардування 7 грудня військово-морської бази США на Гаваях - Перл-Харбора. Американський флот, який японський напад застав зненацька, зазнав важких втрат. США, що до останнього прагнули залишитися поза війною, довелося стати її учасником. Черчіль зв'язався з Рузвельтом. "Тепер ми усі в одному човні", - сказав американський президент.
8 грудня Великобританія оголосила війну Японії, а Гітлер ще до оголошення війни США віддав наказ атакувати американські кораблі. Услід за цим послідувало негайне поширення японської агресії на Південно-східну Азію. Світ остаточно розколовся на дві супротивні коаліції, і війна прийняла загальносвітовий характер.