Політика західних країн відносно подій на Далекому Сході визначалася прагматичними міркуваннями. Хоча усім було очевидно, що агресором в регіоні виступає Японія, жодній із західних держав партнерство з Китаєм в той період не здавалося важливіше за партнерство з Японією. Тому в ситуаціях вимушеного вибору між підтримкою незалежності і цілісності Китаю і інтересами уникнення конфлікту з сильною і економічно активною Японією США, Британія, Франція, так само як і Німеччина, незмінно робили вибір на користь компромісу з останньою - у тому числі і за рахунок втрат самого Китаю.
США прагнули зберегти в японо-китайском конфлікті позицію рівновіддаленості, хоча морально американська суспільно-політична думка була схильна підтримувати саме Китай, а зовсім не Японію. Проте, на практиці американська політика формувалася під впливом двох груп міркувань. По-перше, економічні зв'язки з Японією були для США важливіше за зв'язки з Китаєм. По-друге, позиції американських ізоляціоністів були досить сильні, і адміністрація президента Ф.Д.Рузвельта повинна була зважати на їх вимоги уникати залученості в конфлікти за межами "обох Америк". У результаті Сполучені Штати в принципі відкидали ідею будь-яких колективних дій з їх участю, спрямованих на припинення конфлікту. В крайньому випадку вони допускали "паралельні" акції, незалежні від інших країн. При цьому, як вже говорилося, США в принципі співчували Китаю.
Спочатку президент Рузвельт, наприклад, незважаючи на вимоги ізоляціоністів, відмовлявся застосувати до японо-китайскому конфлікту закон про нейтралітет, що забороняв продаж озброєння воюючим країнам, оскільки від такої заборони значно більше постраждав би саме Китай. Лише після того, як Японія встановила блокаду китайського узбережжя, президент заборонив з 14 вересня 1937 р. кораблям, що знаходилися в державній власності США, перевозити в Китай або Японію озброєння. Співчуття американської сторони Китаю також не заважало Японії аж до 1941 р. закуповувати в США зброю і стратегічну сировину (нафта, металобрухт).
Великобританія в принципі була дуже стурбована таким, що відбувається в Китаї, побоюючись, що Японія спробує захопити британські колонії і британську власність на китайській території. Проте вона ні за яких обставин не мала наміру робити на Далекому Сході кроки, не заручившись потужною підтримкою когось з сильних союзників. На початку літа 1937 р. міністр закордонних справ Великобританії Иден запропонував США і Франції виступити із спільною демонстрацією проти японської агресії. Проте Вашингтон ідею Лондона не підтримав, після чого Британія вже більше не висувала яких-небудь колективних ініціатив.
З європейських держав найбільш зацікавлену позицію в китайському питанні зайняла гітлерівська Німеччина. Вона із самого початку несхвально віднеслася до виступу Японії, оскільки побоювалася утиску своїх (досить істотних) економічних інтересів в Китаї. Крім того, з кінця 20-х років між Берліном і Нанкином розвивалася військова співпраця. Китай закуповував в Німеччині озброєння і спорядження, декілька десятків німецьких військових фахівців знаходилися на службі в Гоміньдановской армії в якості радників. Німеччина була зацікавлена в припиненні конфлікту і неодноразово в 1937 р. і в першій половині 1938 р. пропонувала посередництво в його врегулюванні. Спроби цього посередництва всякий раз виявлялися невдалими.
Зі свого боку Японія намагалася змусити Німеччину відмовитися від підтримки Китаю. При цьому японська сторона посилалася на "Антикомінтернівський пакт", дух якого повинен був би унеможливлювати співпрацювати з урядом, ворожим Японії, Берліна. Проте, німецькі фірми продовжували поставляти озброєння в Китай до середини 1938 р., коли зацікавленість Німеччини в залученні Японії до "Потрійного пакту" (Німеччина-Японія-Італія) змусила Берлін згорнути військову співпрацю Чан Кайши. З Китаю були відкликані і німецькі військові радники, тим більше що їх відгуку на той час став домагатися і Радянський Союз, який відмовлявся направити в Китай своїх військових радників (цього наполегливо домагався Чан Кайши) до того, як з Китаю поїдуть німецькі фахівці.